Також перегляньте:

МЕДИЧНІ РЕФОРМИ У ПІЛОТНИХ РЕГІОНАХ

13 лютого 2013 р. в рамках програми «Експертна Рада» парламентського телеканалу відбулося...

ПОЛОЖЕННЯ про Міністерство охорони здоров’я України

1. Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України) є центральним органом виконавчої влади,...

Процес реформування законодавства щодо права пацієнтів та їх реалізації

З реалізацією прав пацієнтів як прав людини в Україні існує досить багато...

Чи повинна наступати кримінальна відповідальність за медичну помилку?

В нормативно-правих актах термін «медична помилка» не вживається. У науковій літературі під...

«ГАРЯЧІ ЛІНІЇ» НЕ ПРАЦЮЮТЬ

За даними, що надійшли від регіонів до МОЗ України, «гарячі лінії» щодо...

Право медичних працівників на страйк – правова регламентація

Відповідно до ст.44 Конституції України (далі – КУ ), ті, хто працює, мають...

Професійне самоврядування як одна з гарантій якості медичної допомоги

14.02.2013
Зоряна Черненко

Одним з базових прав пацієнтів, гарантованих Конституцією України та Міжнародними правовими актами, є отримання якісної медичної допомоги. Одним з механізмів гарантування належного рівня медичних послуг є професійна відповідальність медичного працівника.

Формальні підстави професійної відповідальності медичних працівників в Європі дуже подібні оскільки в більшості європейських країн існують подібні базові принципи здійснення медичної діяльності, а також принципи медичної етики. Переважно провадження в справі щодо відповідальності здійснює інституція, яка реєструє медичних працівників і надає їм право здійснювати професійну діяльність. В більшості країн Європи цю роль виконують органи медичного самоврядування. Варто зазначити, що порівнюючи обсяг провин за які медичний працівників може нести професійну відповідальність та види покарань, виявляється, що менш строгим є підхід в країнах де справами професійної відповідальності займаються державні органи, а не професійні самоврядні організації. Більш строгий підхід до вчинків своїх колег існує в самоврядних організаціях.

Якщо звернутися до історії формування професійних організацій, то варто зазначити, що процес цей почався знизу, а результатом тривалого багато десятилітнього процесу була необхідність усвідомлення державним апаратом факту існування групи об’єднаної за професійною ознакою, яка керується самостійно випрацьованими правилами. Самоврядні професійні організації виконують два види функцій – внутрішні та зовнішні. Перша полягає в дотриманні всіма доступними правовими засобами належної якості послуг, а також високого етичного рівня членів корпорації. Друга ж виконує функції замість державних органів.

Правники, як і медичні працівники традиційно називалися представниками вільних професій. Обидві професії виконують в суспільстві спеціальну функцію. Тому і їх самоврядні організації відіграють особливу роль в державі, подекуди діють замість державних органів і в інтересах суспільства. Контроль, що здійснюється професійними самоврядними організаціями, повинен сприйматися як звільнення державного апарату від частини його завдань.

Самоврядні професійні організації, що об’єднували представників вільних професій, існують в демократичних європейських країнах ледь менше двохсот років. В пострадянських країнах такі організації в часи Радянського Союзу не існували. Діяльність професійних самоврядувань як демократичного представництва вільних професій була не сумісна з тоталітарними режимами.

Створення і існування професійних самоврядувань є виявом створення демократичних структур громадянського суспільства і перейняття професійною спільнотою співвідповідальності за функціонування суспільства. В інтересах України як демократичної правової держави є створення та діяльність професійних самоврядувань як вагомого елементу громадянського суспільства.

До функцій професійних самоврядувань належать встановлення принципів професійної етики і контроль за їх дотриманням зокрема запомогою дисциплінарного суду; здійснення нагляду над здійсненням професійної діяльності; перевірка професійних кваліфікацій; надання права здійснювати професійну діяльність; забезпечення відповідного рівня здійснення професійної діяльності представництво професії.

На сьогодні в Україні мають місце намагання створити самоврядні організації як правників, так і медичних працівників. Законопроектом «Про адвокатську діяльність і адвокатуру в Україні» № 3061 від 2003 року передбачалось створення самоврядного органу адвокатів Палати адвокатів України, законопроектом «Про адвокатуру» № 7051 внесеним в 2005 р. передбачалося, що адвокати України об’єднуються у Всеукраїнську палату адвокатів на засадах обов’язкового членства. Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи (2000) 21 щодо свободи здійснення професії адвоката,

обов’язковість якої була надана шляхом ратифікації Статуту Ради Європи „Асоціація адвокатів чи інші професійні об`єднання юристів мають бути самоврядними та публічними органами, незалежними від органів державної влади».

Даний законопроект не отримав належної підтримки як в середовищі адвокатів, так і в парламенті. Відсутність протягом десятиліть професійного самоврядування, відсутність традицій та культури таких організацій зумовило спротив, а також острах, що такі організації стануть «прообразом органу державного управління з безмежними повноваженнями» (С.Сафулько, Адвокатура поза пірамідою ієрархії // Дзеркало тижня – № 9 (537) 12 — 18 березня 2005).

Також, в Україні сьогодні обговорюється питання і навіть розроблені законопроекти щодо впровадження нотаріального самоврядування. Так, законопроект №2278 від 05.10.2006 розроблений Українською нотаріальною палатою передбачав, що єдиним загальнодержавним органом професійного самоврядування нотаріусів України є Палата нотаріусів України.

Однак попри активну діяльність щодо створення зазначених законопроектів вони так і не були прийняті парламентом України. Суспільством ще не усвідомлено роль професійних самоврядних організацій.

Подібний спротив викликає ініціатива впровадження професійної самоврядної організації в медичному середовищі. В Україні самоврядні організації лікарів існували ще на початку XX століття. Лікарські товариства існували наприклад у Харкові, Львові. Кожне з них діяло на підставі статуту, проводили з’їзди, деякі навіть видавали власні часописи.

На сьогодні розроблено законопроект «Про лікарське самоврядування» № 9250 від 17.03.2006р. яким визначаються організаційні принципи, структура, функції і повноваження національної громадської самоврядної організації лікарів – Всеукраїнського Лікарського Товариства. Всі лікарі, які займаються згідно законодавства України професійною медичною діяльністю на її території, згідно законопроекту мають бути членами Всеукраїнського Лікарського Товариства і бути внесені в реєстр відповідного регіонального відділення – обласної колегії ВУЛТ.

Справді демократична правова держава повинна намагатися віддавати максимально допустиму кількість своїх повноважень громадським інституціям. Ніхто так як члени корпорації відстоюватимуть честь власної професії, намагатимуться оберігати її від непрофесійності, негідної поведінки їх колег.

Спільною метою і пацієнтів, і медичних працівників є покращення якості медичної допомоги. Щоб цього досягти необхідно одночасно і у необхідних пропорціях застосовувати всі засоби. Це і ефективність інститут професійної відповідальності, і відповідні матеріальні та організаційні умови, мотивація і постійне професійне вдосконалення. Покладати весь тягар належності медичної допомоги на медичних працівників не вірно. Однак в реформуванні системи охорони здоров’я важливу роль відіграє професійна самоврядна організація, яка б займалася етичними професійними питаннями діяльності медичних працівників.


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>