Не останній місяць ведуться дискусії про проведення щеплень в Україні та проблеми, які супроводжують цей процес. Однак всі ці перемовини нагадують розмови як подолати корупцію або чи здешевіє нерухомість в Україні. В результаті ні до жодного конкретного результату не приводять.
Так от спробую навести кілька конкретних тверджень.
Вакцина належить до лікувальних засобів. Жоден лікувальний засіб не є повністю, стовідсотково безпечним засобом, кожен з них має певні можливі побічні дії та ускладнення, а також протипоказання.
Питання проведення профілактичних щеплень з погляду білетики досить неоднозначне. Дана проблема має два аспекти – національний та індивідуальний.
На національному рівні в більшості країн світу фармацевтична мафія веде свою боротьбу за сферу розповсюдження власної продукції. Політика національної безпеки відіграє свою роль коли кожна пропозиція міжнародних та іноземних організацій повинна оцінюватися з позицій інтересів народу. В нашій країні з цим аспектом є мало надій на вирішення в позитивну сторону для пересічного українця. Очікувати національної свідомості від широко розставлених кишень медичної спільноти не варто.
Лікарі в широкому сенсі не зацікавлені в здорових пацієнтах. Підрив їх здоров`я це запорука існування майбутньої роботи. Хоча про це в голос ніхто не скаже та й навіть заперечуватиме. Здоров`я знаходиться в сфері зацікавлень власне громадянина та держави.
Питання плановості та масовості щодо щеплення – спадок радянського союзу. В СРСР кожна людина була елементом виробництва, яке повинно було працювати без збоїв. От в такому підході не можна допускати щоб громадяни хворіли. Їх здоров`я належало державі, яка через своїх працівників-медиків приймала рішення що слід робити і коли.
В Україні принцип страуса щодо медичної статистики також отриманий ще з радянських часів. Для чого рахувати свої помилки – краще їх не бачити. Але якщо не робити висновки з власних помилок – тоді і розвитку та покращення ситуації не буде.
Замість того щоб розвивати правову культуру населення українська влада діє за принципами усталеними з радянського часу, коли порушувались права людини.
А от індивідуальний аспект ніхто не зможе заборонити реалізовувати.
Будь-то ЗМІ , або ж ГО можуть допомогти кожному самому захищатися або ж об’єднавшись в групи. І в жодному разі відмови батьків від щеплень не можна ототожнювати з поганим виконанням батьками їх обов’язків.
Не є проблемою зробити щеплення АЛЕ по-перше необхідно розказати про всі «+» та «-», по-друге надати можливість вибору дешевої чи дорожчої вакцини тобто за державний чи власний кошт.
Отже кілька моментів – які провокують проблеми і наразі не пропонуються для вирішення
- щодо законності наказу МОЗу про обов`язкову вакцинацію краснухою – відповідно до Конституції (ст. 68) кожен зобов’язаний додержуватись законів України, а такі документи як накази МОЗ мають видаватися на виконання законів. Але законодавець серед обов’язків громадянина щеплюватись краснуху не зазначає – обов’язковим є щеплення від кору.
- залякування батьків, що дитину не візьмуть в школу або садок безпідставна – в Законі «Про захист населення від інфекційних хвороб» йде мова про заборону приймати дітей до ДИТЯЧИХ ЗАКЛАДІВ в разі недотримання календаря щеплень (ст. 15). Однак відповідно до Закону України «Про середню загальноосвітню освіту» – освіту діти здобувають в середніх загальноосвітніх закладах. Аналогічно про дошкільні навчальні заклади. В вищенаведених законах законодавець жодного разу не ототожнює їх з дитячими закладами. Отже, школа і дитсадок не підпадають під норму статті про щеплення. Можливо і існують дитячі заклади в Україні (правда важко знайти яке-небудь тлумачення в законодавстві) школа і дитсадок ними не є – оскільки в відповідних законах доступно розтлумачується їх поняття.
- право свободи віросповідання в усьому світі активно застосовується як аргумент для проведення або ж переважно не проведення певних медичних маніпуляцій та втручань. Зважаючи, що вакцини переважно виготовляються чи досліджуються на людських клітинах, які як правило беруться з абортного матеріалу – відмова від вакцини носитиме зовсім інший характер.
- щодо того що всі хто не медик за фахом не повинен втручатися в дискусії про вакцинацію в Україні – варто наголосити що вакцинація як і будь-які медичні маніпуляції – в тій чи іншій мірі не може не зачіпати права пацієнта, які є частиною прав людини. А отже, кожен правозахисник в тій чи іншій мірі може порадити особі як захищати свої права.
Щодо рекомендацій медикам – не потрібно вважати, що в ситуації роз’яснення права пацієнтів автоматично медики ставляться по другий біг барикад і треба від таких освічених пацієнтів оборонятися всіма доступними методами. Краще визнати якомога раніше свою низьку правову обізнаність та взятися за вивчення законів – бажано за допомогою професіоналів правників.
І сліпе масове проведення жодних акцій серед населення в цивілізованій країні не проводиться. Кожен хоче бути здоровим і хоче щоб його діти не мали жахливих патологій. Однак якщо пояснити для чого, яким чином і ким, які варіанти проведення під час тривалої інформаційної компанії – то не треба буде примушувати, а черги добровольців виростуть самі. Багато сучасних українських лікарів звикли до патерналізму у відносинах з пацієнтами – коли вони знають більше і краще за всіх та не вважають за необхідне ділитися знаннями з пацієнтами. Але на сьогодні в Україні формуються рівноправні стосунки з пацієнтами, а отже лікарі повинні давати можливість кожному прийняти зважене рішення.
Якщо ж вам все таки довелось прийти на щеплення спочатку запитайте себе
- Чи моя дитина хвора зараз?
- чи моя дитина раніше мала негативну реакцію на вакцинацію?
- Моя дитина або ж член сім`ї – мала реакції на вакцини, які-небудь алергії, розлади імунної системи
- чи розумію я що моя дитина піддається високому ризику ускладнень?
- чи я знаю як виявити реакцію на вакцину?
- чи я знаю як діяти при виникненні ускладнень?
- чи я знаю назву виробника вакцини та її номер?
- чи я знаю прізвище лікаря який призначив вакцину та медичного працівника який її здійснює?
- Чи в мене є вибір?